gototopgototop

ПОНЯТТЯ ТА ПІДСТАВИ СПАДКУВАННЯ

( Лекція 4 години)

ВСТУП

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).

Процедура юридичного оформлення такого переходу полягає у видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, що здійснюється після встановлення та документального підтвердження ряду фактів.

З метою визначення можливості та умов видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус має вжити ряд заходів щодо встановлення:

1. факту відкриття спадщини;

2. часу відкриття спадщини;

3. місця відкриття спадщини;

4. виду спадкування;

5. кола осіб, що мають право на спадкування (у тому числі – на спадкування обов'язкової частки в спадщині);

6. факту родинних відносин – у разу такої необхідності;

7. факту прийняття спадщини особами, які закликаються до спадкуванння;

8. складу спадкового майна та документального підтвердження факту його належності його спадкодавцеві;

9. закон, яким слід керуватися при встановленні права на спадщину.

За результатами встановлення зазначених вище фактів та обставин нотаріус приймає рішення щодо юридичного оформлення спадкових прав та можливості видачі свідоцтва про право на спадщину.

Встановлення факту відкриття спадщини.

Під відкриттям спадщини слід розуміти настання таких фактів, з якими закон пов'язує припинення (для спадкодавців) та виникнення (для спадкоємців) спадкових правовідносин.

Відповідно до ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Тобто, необхідною і достатньою для відкриття спадщини умовою визнається смерть громадянина. Разом з тим, закон пов'язує відкриття спадщини також із фактом оголошення особи померлою. Проте у будь-якому випадку( смерть чи оголошення особи померлою) документом, що встановлює факт відкриття спадщини ( і підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину) є свідоцтво про смерть спадкодавця.

Зазначенене грунтується на вимогах ст.49 ЦК, згідно з якою смерть особи є актом цивільного стану і підлягає обов'язковій державній реєстрації.

п.3 ст.49 ЦК Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

ЧАС ВІДКРИТТЯ СПАДЩИНИ

Час відкриття спадщини має дуже важливе юридичне значення. В залежності від нього визначається склад прав та обов'язків, які переходять по спадщині, визначається коло спадкоємців, визначаються передбачені законом строки для прийняття спадщини чи відмови від неї, пред'явлення вимог кредиторами спадкодавця, а також строки для момента видачі свідоцтва органами нотаріата про право власності, а також вирішується питання про перехід спадщини до територіальних громад.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошена померлою (ч.2 ст.1220 ЦК).

Стаття 46. ЦК України. Оголошення фізичної особи померлою

1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

При цьому суттєвим моментом є те, що законодавець пов'язує встановлення часу відкриття спадщини не з моментом смерті, а саме з днем смерті спадкодавця. Тому часом відкриття спадщини слід вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданому відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану, хоча цивільна дієздатність особи припиняється у момент її смерті.

Факт смерті фіксується по загальному правилу, на підставі медико-біологічних показників, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану.

Цивільний кодекс України.

Стаття 1220. Відкриття спадщини

1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою (ст. 46 ЦКУ). Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України.

Відповідно до вимог п.212 “Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” документом, що встановлює факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця.

Визначення часу відкриття як дня смерті, а не моменту смерті унеможливлює спадкування між особами, як і померли в один день, за будь-яких умов. Тобто незалежно від того, померли особи, які мають право успадковувати один після одного, одномоментно, чи смерть їх настала у різні години доби, вони не спадкують один після одного, і оформлення спадкових прав здійснюється окремо по лінії кожного з них.

Більше того, подальший аналіз змісту ст. 1220 ЦК дає можливість говорити, що у контесті спадкових правовідносин законодавець урівнює поняття “день” та “доба”,та тлумачити обидва ці вислови слід як часовий проміжок з нуля годин до двадцять четвертої години (календарна доба).Адже зазначено правовою нормою передбачено, що коли протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. При цьому вислів одночасно також слід тлумачити як “в один день” ( тобто, протягом однієї календарної доби).

Наприклад: згідно з поданими свідоцтвами про смерть чоловік та дружина померли 10 березня 2008 року. За таких умов (та за відсутності заповіту) спадщина відкривається окремо щодо майна померлого чоловіка та померлої дружини, спадкоємці яких і закликаються до спадкування. Якщо померле подружжя має дітей, вони спадкуватимуть як після смерті батька так і після смерті матері. Якщо померле подружжя має батьків, батьки кожного з них будуть спадкоємцями( разом із іншими спадкоємцями, що закликаються до спадщини) майна (чи його частки) померлого сина(доньки).

При цьому будь яка додаткова інформація щодо години(хвилини) смерті спадкоємців не може впливати на дії нотаріуса при встановленні ним кола спадкоємців. Якшо ж із поданих нотаріусові свідоцтв про смерть вбачається, що дата смерті дружини - 10 березня 2008 року, а чоловіка – 11 березня 2008 року, спадкування здійснюється на загальних підставах. Тобто за відсутності у подружжя спадкоємців першої черги до спадкування за законом будуть закликатись спадкоємці чоловіка, які й успадкують як його майна так і те майно, яке він не встиг прийняти після смерті дружини як єдиний спадкоємець першої черги.

Якщо кілька осіб, які могли спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки(стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо) припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина вікдривається одночасно і окремо щодо кожної особи.

Із загального правила щодо способу підтвердження часу відкриття спадщини законодавцем зроблено виняток. Так часом відкриття спадщини посмертно реабілітованих осіб є день прийняття рішення районною комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна реабілітованого або відшкодування його вартості спадкоємця першої черги.

МІСЦЕ ВІДКРИТТЯ СПАДЩИНИ

Важливість правильного встановлення місця вікриття спадщини у першу чергу зумовлюється тим, що в цьому місті відбувається оформлення спадкої справи: визначається нотаріальна контора, до якої мають звернутись спадкоємці із заявою про прийняття спадщини.

Місце відкриття спадщини має велике значення і для кредиторів спадкодавця.За цим місцем визначається територіальна підсудність у спдкових спорах за позовами кредиторів до прийняття спадщини спадкоємцями.(ч.3 ст.114 ЦПК) Відповідно до п.189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус за місцем відкриття спадщини у строк, встановлений ст.1281 ЦК, приймає претензії від кредиторів спадкодавця.

Стаття 1221 ЦК України Місце відкриття спадщини

1. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

З урахуванням викладеного, для цілей спадкування має суттєве значення встановлення нотаріусом у названій вище послідовності наступних фактів, з якими будуть узгоджуватися його дії при вирішенні питання оформлення спадщини:

А) визначення останнього місця проживання спадкодавця.

При цьому слід звернути увагу на те, що визначення останнього місця проживання спадкодавця є необхідним для чіткого і однозначного встановлення місця оформлення спадщини та вчинення інших юридично значимих дій, що передують йому чи пов'язані (зокрема заходів до охорони спадкового майна, визнання спадщини відумерлою тощо). Тому законодавець не ідентифікує місця проживання спадкодавця саме як певне приміщення у розумінні ст. 29 УКУ (житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживанняв ньому), адже згідно з цією нормою права, крім іншого, фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з тим Пленум Верховного Суду України у своїй постанові “про судову практику у справах про спадкування” з цього приводу дав судам відповідне роз”яснення про те, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29 ,ч. 2 ст. 1221 ЦК України. З урахуванням наведеного, зважаючи на вимоги щодо безспірності вчинюваних нотаріальних дій та необхідності документального підтвердження тих фактів, які беруться до уваги органами нотаріату, у практичній діяльності при визначенні “місця проживання” нотаріусом доречно керуватися ст. 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Згідно з цим Законом, зокрема, місцем проживання особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, де здійснено реєстрацію місця її проживання із зазначенням адреси житла. Саме таке житло, яке при реєстрації уповноваженими органами визначається за правилами ст. 29 ЦК України, і буде вважатися останнім місцем проживання спадкодавця. При цьому не має значення строк, протягом якого спадкодавець проживав за останнім місцем проживання.

ст. 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” дає визначення таких термінів як

“Місце перебування” - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше 6 місяців на рік;

“Місце проживання” - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік;

“реєстрація” - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації;

“довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування” - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою на підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Не зайве нагадати, що з урахуванням вимог ст. 29 ЦК за загальним правилом місцем проживання дітей до досягнення ними повноліття або осіб, що перебувають під опікою, визнається місцем проживання їх батьків, усиновлювачів, опікунів. Аналіз змісту правових норм, якими регулюються питання спадкування, дають всі підстави говорити про “Місце проживання” спадкодавця як про місце його постійного (а не тимчасового) перебування. Тому, хоча в ст. 1221 ЦК і не зазначено прямо про “постійність” місця проживання спадкодавця, у контексті слід розуміти саме таке визначення місця відкриття спадщини.

Місцем проживання (і, відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбування покарання у виді позбавлення волі, вважається місце (місто,селище, село), у якому вони постійно проживали (мали зареєстроване місце проживання) до вступу у навчальний заклад, або до призову на військову чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. На ставлення законодавця до місця позбавлення волі як до місця тимчасового перебування тут громадянина не впливає строк (термін) ув'язення, у тому числі і довічне ув'язнення, передбаченені ст.51 Кримінального кодексу України.

У разі ж смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місце відкриття спадщини вважається місце (місто, селище, село) де знаходиться цей заклад.

Після смерті громадянина, який проживав не території монастиря, храму, іншого культового будинку, місцем відкриття спадщини вважається місце знаходження відповідного будинку, якщо спадкодавець був зареєстрований у ньому.

До речі, суттєвим фактором є те, що законодавець пов'язує місце відкриття спадщини саме з останнім місцем проживання спадкодавця. При цьому під “Останнім” місцем проживання слід розуміти не будь-яку останню реєстрацію місця проживання чи прописки, а місце його проживання саме на день смерті.

Не зайве звернути увагу і на те, що законодавець не пов'язує місце відкриття спадщини із місцем смерті громадянина, адже смерть може статится і у випадкових, ситуативних місцях ( відрядження, перебування на лікуванні у іншому населенному пункті, перебування на відпочинку за кордоном тощо)

У п.212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України наведено перелік документів, якими може бути підтверджено місце відкриття спадщини.

Такими документами зокрема є :

-Свідоцтво органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє місце проживання і місце його смерті збігається. При цьому зазначений документ може бути взятий за основу при встановленні місця відкриття спадщини лише за умови, що його видано за місцем проживання померлого, що, не завжди збігається. (На практиці нотаріус не приймає тільки свідоцтво про смерть для встановлення місця відкриття спадщини)

- довідка житлово-експлуатаціної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його місце проживання;

- запис у будинковій книзі пропостійне проживання спадкодавця;

- копія рішення суду, що набрало законної сили;

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, нотаріус на підтвердження цієї обставини витребовує довідку з місця попередньої реєстрації про зняття спадкодавця з реєстрації у зв'язку з переїздом до іншого населеного пункту та довідку відповідного органу реєстрації цього населеного пункту ( чи зареєстрований там спадкодавець чи ні) для подальшого визначення місця відкриття спадщини за місцем знаходження нерухомого майна або основної його частини.

За змістом абзацу 3 п.187 Інструкції, якщо останнім постійним місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, вибір колізійної прив'язки залежить від того, чи був укладений відповідний договір про правову допомогу між Україною і цією державою. За наявності такого договору відносини по спадкуванню визначаються за законом країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

Відповідно до вимог ст.70 Закону “Про міжнародне приватне право” спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Подібні правила також встановлені і ст.45 Конвенції проправову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної країнами Співдружності Незалежних Держав та учасницею якої є і Україна, для якої Конвенція набрала чинності 14 квітня 1995 року.

З урахуванням викладеного, якщо спадкодавець тимчасово перебував за кордоном, де і помер, спадщина відкривається у межах України за місцем його постійного проживання до виїзду за кордон.

Наприклад:

Спадкодавець проживав на території України,був зареєстрований в м.Миколаєві, вул.Шевченко,42, але виїхав на роботу за кордон, до Німеччини, де працював 2 роки, помер від серцевого приступу.

Спадкове майно складається з квартири в м.Миколаєві та автомобіля.

Спадщина буде оформлюватись за місцем його реєстрації – в Україні, в м.Миколаєві.

Якщо ж померлий громадянин України постійно проживав за кордоном, спадщина має оформлюватися у консульській установі (у дипломатичному представництві) України ( крім випадків коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію).

Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території кількох держав, то, зокрема, згідно з Конвенцією про правову допомогу у тих країнах, що приєднались до Концвенції, свідоцтво про право на спадщину видається у кожній країні згідно чинного там законодавства, але з урахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщин за основним місцем його відкриття.

ст.45 Конвенцї “Право на спадкування”

1.Право спадкування майна, крім випадку, передбаченого п.2, визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.

2.Право спадкування нерухомого майна визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Ст.48 Конвенції “Компетенція по справах про спадщину”

1.Провадження по справах про спадкування рухомого майна компетенті вести установи Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець у момент своєї смерті.

2.Провадження по справах про спадкування нерухомого майна компетенті вести установи Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

3.Положення цієї статті застосовується також при розгляді спорів, що виникають у зв'язку з провадженям по справах про спадщину.

Б) визначення місцезнаходження нерухомого майна спадкодавця.

Визначення місцезнаходження нерухомого майна спадкодавця є необхідним у разі, коли останнє місце проживання спадкодавця встановити неможливо ( відсутня реєстрація місця проживання, копія відповідного рішення суду тощо).

Відповідно до вимог ст.2 Закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” відсутність реєстрації місця проживання у померлого не може обмежувати у правах його спадкоємців.

Цей постулат має своє відображення і при законодавчому урегулюванні спадкових правовідносинах, та дозволяє спадкоємцям безперешкодно оформлювати спадщину у випадках, коли останнє місце проживання спадкодавця невідоме.

Відповідно до вимог п.212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України підтвердженням місцезнаходження нерухомого майна, що належало спадкодавцю, можуть бути наприклад, правовстановлювальні документи на об'єкти нерухомості ( у тому числі – договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, рішення судів, державні акти про право власності на землю тощо), наявні у спадкоємців витяги з Реєстру прав власності на об'єкти нерухомого майна.

Є очевидним, що при визначенні нерухомого майна у контексті ст.1221 ЦК України слід застосовувати поняття цього терміна, наведене у ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”

-об'єкти нерухомого майна ( нерухоме майно, нерухомість) є – земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Наприклад:

Спадкодавець був зареєстрований в м.Миколаєві, але в зв'язку із хворобою, донька спадкодавця забрала його до себе в м.Житомир, але зареєструвати його постійне місце проживання не встигла, батько помер.

На день його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку, в м.Миколаєві.

Спадщина буде оформлюватись у м.Миколаєві, за міцем знаходження нерухомого майна.

В) визначення місцезнаходження основної частини нерухомого майна спадкодавця.

Встановлення цього факту має суттєве значення у випадку, коли останнє місце проживання спадкодавця встановити неможливо, а до спадкової маси, належить більш ніж один об'єкт нерухомого майна. З приводу останнього слід взяти до уваги наступне:

На практиці виникають питання, що нотаріус має розуміти під “ОСНОВНОЮ ЧАСТИНОЮ НЕРУХОМОГО МАЙНА”. При цьому висловлюються різні припущення, серед яких мають місце і такі, що під вислів “основна частина” ні в якому разі не може підпадати цілий об'єкт нерухомості, а лише частина від цілого об'єкта.

Якщо об'єктів нерухомого майна, що є об'єктами успадкування, декілька, і вони знаходяться у різних населених пунктах ( мають різне місцезнаходження), вибір місця відкриття спадщини належить спадкоємцям, які вправі ставити питання про заведення спадкової справи за місцезнаходженням одного із об'єктів цього майна.

Визначення місцезнаходження основної частини нерухомого майна, що належало спадкодавцеві, здійснюється за загальними правилами, проте спадщина має оформлюватись нотаріусом за місцезнаходженням того із об'єктів нерухомості, який за своєю вагою ( у тому числі у грошовому визначенні) є її основною частиною.

Наприклад: якщо спадкодавець мав у різних населених пунктах декілька квартир, будинків, земельних ділянок тощо, місце вікдриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна: спадщина вікдривається там, де знаходиться нерухоме майно більшої вартості ( чи більшої сукупної, якщо у одному населеному пункті знаходиться кілька об'ктів нерухомості).

Г) Визначення місцезнаходження основної частини рухомого майна спадкодавця.

Встановлення цього факту є необхідним за відсутності у спадкодавця нерухомого майна за умови, що останнє місце проживання його встановити неможливо.

Таким чином, якщо той, хто помер, не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини є місце, де знаходиться основна частина рухомого майна. При цьому за змістом ст.1221 ЦК під “частиною” рухомого майна слід розуміти не частку від цілого об'єкту, а окремі самостійні об'єкти права власності, які мають співвідноситися між собою за певними критеріями. І таким критерієм, що дає можливість дійти висновку про те, який саме об'єкт (яке майно) є основним, на думку науковців має бути вартість рухомого майна.

Наприклад: у померлого є вклад в установах банку 5000 гривень – в м.Миколаєві і автомобіль “Хонда” оцінкою 150000 гривень, зареєстрований у м.Вінниця.

Місцем відкриття спадщини слід вважати місто Вінницю. Тобто спадщина відкривається у місці, де знаходиться рухоме майно більшої вартості, тобто да зареєстрований автомобіль.

На дотримання вимог п.212. Інструкції місце знаходження рухомого майна може бути підтверджено відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери, ощадною книжкою чи довідкою про стан рахунку банківської ( фінісової установи) тощо.

У разі відсутності у спадкоємців документів, якими вони могли б підтвердити місце відкриття спадщини, нотаріус має рекомендувати їм звернутися до суду з метою встановлення місця відкриття спадщини. Копія відповідного рішення суду, що набрало законної сили, буде підставою для відкриття нотаріусом провадження.

ПРАВО НА СПАДКУВАННЯ.СПАДКОЄМЦІ. УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ.

Право на спадкування є суб'ктивним правом, що передбачає вступ або відмову спадкоємця від вступу в спадкові правовідносини.

Право на спадкування не слід ототожнювати із здатністю бути спадкоємцем. Остання є елементом цивільної правоздатності особи, теоретичною можливістю, яка може ніколи не реалізуватись. А право на спадкування – це реально існуюче суб'єктивне право особи, виникнення якого зумовлюється декількома юридичними фактами.

Спадкування майна померлого може здійснюватися за заповітом та за законом. При цьому на законодавчому рівні перевага у визначенні виду спадкування надається волевиявленню спадкодавця, тоді як можливість успадкування за законом передбачається лише за умови відсутності заповіту чи у разі, коли чинний заповіт не охоплює усієї маси спадкового майна.

Основними суб'єктами спадкових правовідносин виступають спадкоємці.

Спадкоємцями є визначені в законі або в розпорядженні заповідача особи, до яких на випадок смерті спадкодавця переходять цивільні права та обов'язки останнього.

Відповідно до статті 1222ЦК України -

1.Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2.Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Згідно з цією статтею лише фізичні особи можуть бути спадкоємцями за заповітом і за законом.

Можливості бути закликанними до спадкування не залежить від стану правоздатності або дієздатності особи: право на спадкування мають особи, що знаходяться в місцях позбавлення волі, а також особи, які визнані судом недієздатними, якщо вони внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Для того, щоб мати право на спадкування, фізична особа повинна знаходиться в живих на час відкриття спадщини.

Закон не ставить у залежність від часу, який дитина прожила, її життєздатність. Достатньо, щоб вона прожила хоча б мінімальний час після народження. Мертвонароджена дитина не розглядається як спадкоємець, а тому її поява нетягне за собою яких би то не було правових наслідків. В цьому випадку спадкова маса розподіляється між тими спадкоємцями, які були живими на час відкриття і прийняли її.

Разом із тим закон визнає спадкові права за особою, яка була зачата за життя спадкодавця і народилась живою після відкриття спадщини. Спадкова частка цієї дитини може бути витребувана тільки після її народження її законними представниками.

Спадкодавець може бути записаний батьком дитини до Книги реєстрації народжень та до Свідоцтва про народження за умови, що дитина народилась до спливу десяти місяців після його смерті або після припинення шлюбу чи визнання його недійсним.

Стаття 1223. Право на спадкування

1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

3.Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право на спадкування за заповітом мають:

а) фізичні особи, які входять до кола спадкоємців за законом,при цьому заповідач не пов'язаний їх черговістю. Навіть за наявності спадкоємців першої черги спадкодавець може заповісти своє майно будь якій особі, в тому числі й іншим родичам, до шостого спупеня споріднення включно. Він може одночасно закликати до спадкування осіб, що вхлжять до різних черг, тощо ;

а) фізичні особи, які не входять до кола спадкоємців за законом, незалежно від того, чи є в живих хто-небудь із числа законних спадкоємців, чи ні;

б) юридичні особи, будь яких форм власності та оргназаційно-правових форм, держава ( у тому числі іноземна), територіальна гпромада та інші суб'єкти публічного права.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи. До спадкування за заповітом можуть закликатися лише юридичні особи, вже існуючі на час відкриття спадщини.

Це положення випливає з того, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення. Згідно ст.87 ч.4 ЦК юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Якщо ж до дня відкриття спадщини юридична особа була ліквідована, майно спадкодавця буде спадкуватись за законом. Однак слід мати на увазі, що згідно з ч.3 ст.87 ЦК такий вид юридичних осіб, як установа, може створюватися на підставі установчого акта, який може міститися в самому заповіті.

Спадкоємцями за заповітом можеть бути : держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Крім того, з підстав, прямо передбачених законом, територіальні громади можуть закликатись до спадкування відумерлої спадщини.

Держава Україна діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава здійснює і набуває цивільні права і обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Так, від імені держави в цивільних правовідносинах можуть діяти Кабінет міністрів України, якому надані повноваження з управління державною власністю ( п.5 ст.116 Конституції), Міністерство фінансів України, яке за дорученням Кабінету міністрів України виконує певні функції, Фонд Державного майна, Державне казначейство – у межах компетенції, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

Аналогічно вирішуються питання щодо здійснення прав та обов'язків учасника цивільних правовідносин з боку Автономної Республіки Крим, що урегульовано Конституцією АРК.

Цивільні права територіальних громад здійснюють відповідні ради (ст.16 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”) сільський,селищний, міський голова – у межах визначеної йому компетенції ( ст.42 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” Повноваження на здійснення цивільних прав територіальної громади також вправі здійснювати виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Іноземні держави.

Що стосується участі іноземних держав у спадкових правовідносинах – такі випадки у нотаріальній практиці є поодинокими. У разі, коли іноземна держава призначена у заповіті спакдоємцем, від її імені діє акредитоване в установленому порядку посольство у особі уповноваженої посадової особи;

Інші суб'єкти публічного права – такими суб'єктами можуть бути, наприклад, іноземні юридичні особи, міжнародні фонди, інші міжнародні організації, які в Україні беруть участь у цівільних правовідносинах ( у тому числі – з приводу спадкування) через свої представницькі органи або уповноважених представників .

Частина друга цієї статті передбачає, що у випадках, прямо визначених законом, певні категорії осіб одержують право на спадкування за законом. Норми закону, що встановлює коло осіб, які мають на це право, носять переважно диспозитивний характер, оскільки мають на меті відтворити відсутню волю спадкодавця щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті. Законодавець у цьому разі виходить з цілком доцільного припущення, що закон відображає волю спадкодавця саме так, як він і сам би учинив у заповіті за наявності зробити це вланосноруч.

Право на спадкування за законом має місце : у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини, або відмови від її прийняття спадкоємцями за з, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини заповітом

Встановлення кола осіб, що мають право на спадкування, залежить від виду спадкування. При цьому коло осіб, які можуть спадкувати за заповітом, є значно ширшим від кола осіб, що спадкують за законом.

За наявності заповіту спадщина має розподілятися між спадкоємцями з чітким дотриманням висловленої у заповіті волі спадкодавця.Спадкування ж за законом не залежить від волі спадкодавця, а коло спадкоємців та частка кожного ізспадкоємців у спадковому майні чітко визначені нормами права.

З урахуванням викладеного та з метою встановлення виду спадкування нотаріус, перш за все, має переконатись у наявності(відстуності) заповіту, що здійснюється за допомогою Спадкового реєстру.

п.3.3 Положення Про Спадковий реєстр

Перевірка наявності або вісутності заповіту, спадковго договору, спадкової справи за даними Спадкового реєстру здійснюється за ідентифікаційним номером у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів та/або прізвищем, ім'ям по батькові( за наявності) спадкодавця.

Право на спадкування виникає у спадкоємців з дня відкриття спадщини. В цьому дістає вияв його ретроактивний характер, який означає, що воно може діяти зі зворотною силою з усіма наслідками, які із цього випливають.Так, якщо за час між відкриттям спадщини і її прийняттям було отримано будь-які плоди та доходи, вони вважаються такими, щоналежать спадкоємцю.Так само, як і у разі заподіяння третіми особами шкоду спадковому майну, спадкоємці мають право стягнути відповідні збитки незалежно від того, чи прийняли вони спадщину на день, коли було заподіяно шкоду, чи ні. Незважаючи на те, що спадкоємець може реалізувати своє право на спадкування набагато пізніше від дня відкриття спадщини, тим не менш воно виникає у нього в декнь відкриття спадщини, оскільки можливість його набуття він уже одержав зі смертю спадкодавця.

Стаття 1224. Усунення від права на спадкування

1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Дана стаття визначає коло осіб, які позбавляються суб'єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування – призначення спадкоєця у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі із спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку. Осіб які усуваються від права на спадкування, називають “негідними спадкоємцями”.

У коментованій статті цивільного кодексу визначаються підстави та порядок усунення особиі від права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі.

Іншими словами прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу прав нпретендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців.

Аналіз норм ст.1224 дає можливість поділити негідних спадкоємців на дві групи.

До першої належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом ні за законом. Підмтвами для усунення від спадкування цих осіб є позбавлення ними життя спадкодавця, будь -кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їх життя. При цьому не має значення мета вчинення таких противоправних дій, рівно як і наявність результату даних дій у вигляді сприяння злочинцю, собі або іншим спадкоємцям в одержанні спадщини або збільшення частки у ній.Оскільки діяння, зазначені у ч.1 цієї статті є кримінально караними, вони повинні бути підтверджені вироком суду. Щоправда спадкоємець, який вчинив замах на життя, за бажанням спадкодавця, висловленим у заповіті, може бути поновлений у праві спадкування за умови, що відповідний заповіт буде складений або змінений після того, як спадкодавець дізнався про вчинення замаху.

Крім того, не можеть спаджкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити, чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі дії сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб чи збільшенню їх частки у спадщині.

Зазначені у ч.1,2 ст.1224 ЦК незаконні дії повинні бути здійснені умисно. З цього зокрема випливає, що незважаючи на те, що ч.2 ст.1224 прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисноговчинення і як наслідок усунення від права на спадкування.

До другої групи негідних спадкоємців належать ті, чиї проступки не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як правовпорушення осіб, зазначених у ч.1,2 цієї статті. Тому ці особі усуваються тільки від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями у заповіті у спадкодавця зберігається.

До них належать батьки, позбавлені батьківських прав щодо дитини спадкодавця, якщо судове рішення ппро їх позбавлення було в силі на час відкриття спадщини; батьки і повнолітні діти, до яких прирівнюються відповідно усиновлювачі та усиновлені, та інші особи, котри ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця ( наприклад опікун, піклувальник, другий з подружжя, дід, баба, повнолітні онуки, правнуки, брати та сестри спадкодавця) Ця обставина також повинна бути підтверджена у судовому порядку.

До цієї групи відносяться також особи, шлюб між якими є недійсним безпосередньо з моменту його укладення ( ст.22,24-26 Сімейного кодексу) або визнаний таким за ріщенням суду ( ст.39-41 СК України).

Це положення стосується категорій осіб, зазначених у ст.39 Сімейного Кодексу України, а саме:осіб, які одночасно перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; осіб, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; недієздатних осіб; в разі визнання шлюбу недійсним за рішенням суду можуть бути усунені відправа на спадкування особи, які уклали між собою фіктивний шлюб; які зареєстрували шлюб, без взаємної вільної згоди; приховали свою тяжку хворобу або хворобу небезпечну для другого сподружжя або їх нащадків ( ст.40-41 Сімейного кодексу України.)

Водночас, в інтересах добросовісного подружжя закон передбачає виняток. Якщо рішення про визнання шлюбу недійсним прийняте після смерті одного з подружжя, то за другим з подружжя, який не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування у спільному майні подружжя, нажитому за час шлюбу.

( але суди можуть своїм рішенням і відразу визнати право власності у спільному майні подружжя або право на спадкування і без подальшого нотаріального оформлення)

Окремо закон виділяє усунення від спадкування особи, котра ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу, або каліцтво був у безпорадному стані. Цей потенційний спадкоємець також усувається від права на спадкування за законом, але, на відміну від осіб зазначених у ч3 та 4, щодо яких закон передбачає безумовну втрату права на спадкування у разі встановлення певних фактів, він визнається негідним спадкоємцем на розсуд суду. Іншими словами, навіть у випадку встановлення у судовому засіданні зазначених у ч.5 обставин усунення особи від спадкування є виключно прерогативою суду. Імовірно, таке вирішення питання викликано складністю однозначного тлумачення термінів “ухилення від надання допомоги”, “тяжка хвороба”, та “ безпорадний стан спадкодавця”.

Зацікавленою особою ( ним може бути один з подружжя, який дорсяг пенсійного віку встановленого законом, або є інвалідом І,ІІ чи ІІІ групи, чи інший спадкоємець) відповідну вимогу про усунення “негідного спадкоємця” від права на спадкування за законом може бути пред'явлено лише після відкриття спадщини.

Викладені правила стосуються всіх без винятку спадкоємців, у тому числі й тих, що мають право на обов'зкову частку у спадщині.

ЦК України не визначає, до яких суб'єктів застосовуються норми цієї статті.Використання у ній терміна “особи” дозволяє стверджувати про можливість застосування окремих її норм не лише до фізичних а й до юридичних осіб.

Нажаль ця стаття не ругулює питання про долю спадщини, яка перейшла по негідних спадкоємців до прийняття рішення про усунення їх від права на спадкування. Оскльки легітимна підстава набуття спадкового майна у подібних випадках відпадає, обгрунтованим буде висновок про застосування стосовно цих правил, що регулюють повернення бузпідставно набутого майна (гл.83 ЦК України) Кредиторами у такому зобов'язанні будуть інші спадкоємці, до яких має перейти частка особи, яка була усунена від права на спадкування, а у разі визнання спадщини відумерлою – територіальні громади.